Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні; формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, повагу до батьків, до природи та землі-годувальниці.
Обладнання: святково прибрана кімната, стіл з вишитою скатертиною, хліб-сіль, букет калини, книги про державну символіку, звичаї, традиції українського народу, портрети А.Малишка, Д.Павличка, В.Симоненка Т.Шевченка та їхні збірки.
Перебіг заходу:
моя країна Україна
Звучить мелодія.
Вчитель: Моя країна – рідна Україна,
Яскрава зірка, світле диво з див,
Моя країна – м’ята і калина,
Земля, яку нам Бог створив і освятив.
Умив джерельною і чистою росою,
Прикрасив квітами, красу їм передав.
Підніс високо сонце над рікою.
І місяць золотий за обрієм сховав.
Люблю тебе, прекрасна Україно,
Волошки в житі, яблуневий цвіт.
Смереки в горах та стрункі ялини…
Для мене це найкраще – це мій світ.
Пісня:
тарас Шевченко
Ведучий: Рідний край…Він починається від батьківського порога, стежини, стрункої тополі, твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелеться по садочку. Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина. Адже Батьківщина – це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.
Ведуча : Мати і земля… Земля і мати… Це роботящі руки наших прабабусь, бабусь, які в тяжкі роки підняли до життя нашу землю, вмили її гіркою сльозою і засіяли молодим життям. Як сказав поет:
Орали землю, сіяли жита.
Рушали в бій до Змієвого валу
І нива пращурів – земля свята
Сто сотень поколінь нагодувала.
Учень: Народе мій, пишаються тобою:
Моя душа – частинка твого «Я».
Красою правди у святім двобою
Понад Майданом сонця лик сія…
Є нація! Хай знають всі у світі:
Ми є ! народ піднявся із колін!
І переможно сонце Правди світить,
Співає гордо наш Державний Гімн.
Звучить Державний Гімн України
Пісня:
Василь симоненкр
Учениця: Вірш «Іменем твоїм» Олекса Різниченко
Тарасе! Іменем твоїм
Земля моя святиться.
Твоя душа – немов криниця,
З якої пить і не напиться
Нам всім.
Тарасе! Україні став
Ти полем життєдайним.
Вона тобою ожила,
Тобою встала і пішла,
Відринувши кайдани…
Ведучий: Роки 1814 – 1861 … Тарас … Кобзар… Великий геній…
Ведуча: Надзвичайно коротке життя, життя стражденне та гірке, але сповнене творчості.
Ведучий: Смерть Т. Шевченка стала початком його безсмертя. Щороку зростала його слава як людини, поета, художника.
Ведуча: Ніщо так не гнітить людину, як розлука з рідним краєм, близькими людьми, самотність. І тоді душа людини звертається до Бога, а погляд спрямовується у зоряне небо. І вже у молитві здається, що то не холодні зорі, а теплі, добрі, ясні очі матері вгамовують стривожену душу… солона сльоза, що скотилася по щоці, осяяне зоряним Мерехтінням сповнює тебе великим всепрощенням, каяттям.
Ведучий: Бо, кажуть, що зорі – то Божі діти, які поспішають на допомогу людям. Проте не кожна людина може говорити із зорями, з Богом, а тільки та, що має світлу душу. Недарма так прагла до зір Леся Українка, кажучи:
Зорі! Нащо до вас так пориваюсь…
Ведуча: Звернувсь до зір і Т. Шевченко. Чому? Що хотіла почути, відчути його душа там , на далекому Кос – Аралі, в червоній пустелі, за тисячі кілометрів від України?
Учень: Зоре моя вечірняя (уривок з поеми «Княжна»)
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі с тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Як у полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі,
Недолю віщує.
Ведучий: Не один вірш поета Муза благословила піснею… Це і «Думи мої, думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Зоре моя вечірняя». Звучить вірш до слів « Не долю віщує».
Ведуча: Послухайте пісню на слова Т. Шевченка «Зоре моя вечірня»
андрій малишко
Ведучий: Полтавець родом, він закінчив свій короткий життєвий шлях у Черкасах, в Шевченківськім краю. « 8 січня 1935-го – 14 грудня 1963-го». Ці дати обрамлюють його життя. Життя В.Симоненка.
Ведуча: І не тільки біографічно пов'язаний він із самою серцевиною української землі: для співу свого, для душі своєї в щасливу мить народила його Україна. І він, за прикладом найкращих наших поетів, синівською відданістю і й віддячив, напружено чесним горінням душі.
Учень: Вірш « Я закоханий палко, без міри…»
Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.
Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.
Кожну хвилю і кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.
Ведучий: Не випадково шевченківській інтонації, мотиви народної пісні так часто озиваються, відлунюють у поезіях Василя Симоненка.
Ведуча: У які б світи не поведе життя, пам’ятаймо: найдорожче у ньому – наша Батьківщина, земля, на якій ти народився.
Пісня: «Виростеш ти, сину.»
Ведучий: Велика земля українська «Мрійливі смерічки і стрімкі потічки – це наша Україна. Кримські степи, вилизані сонцем, і полтавські поля в соняшниковому цвіті – це наша земля. Ясні зорі над Териконами Донеччини – це теж наш рідний край. »
Ведуча: А починається він з берегів твого дитинства, із тебе, із мене.
Вірш «Грудочка землі»
Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі, трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.
Бігла стежка вдалеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні.
В них дзвеніло щастя непочате,
Радість невимовна і жива,
Коли їх виводили дівчата,
Як ішли у поле на жнива.
Ті пісні мене найперше вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна на цілий світ.
Бо вона одна за всіх нас дбає,
Нам дає і мрії, і слова,
Силою своєю напуває,
Ласкою своєю зігріва...
З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.
«Ти знаєш, що ти - людина»
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
дмитро павличко
Ведучий: Містечко Обухів на Київщині… 14 листопада 1912 рік… Сім’я шевця… Тут народився А. Малишко.
Вірш «Прощання» (П. Тичині)
Не сумуй одна,
Не журись одна
Дівчино моя хороша,
Вишня наливна,
Ой, напій коня,
Каре оченя.
Сизокриле голуб'ятко,
До побачення!
Вийшла за Дунай,
Прощавай, прощай...
А в поході, у народі
Ти мене згадай.
Ще й звелась рука,
А журка гірка:
Тільки пісня. Тільки слава
Про більшовика.
Що полями слід,
Що лугами брід,
Ясна зірка на кашкеті
Повела в похід!
...Ой, напій коня,
Каре оченя.
Сизокриле голуб'ятко,
До побачення!
«Ми підем, де трави похилі»
Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.
За річкою, за голубою
Дві чайки у хмари зліта.
В краю подніпровськім ми стрілись з тобою,
Веселко моя золота.
Над полем зарошені віти
Дубове верхів'я звело.
З тобою у парі ми будем любити
Все те, що на серце лягло.
І стеляться обрії милі,
І вечір в осіннім вогні,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.
Ведуча: Не обділила Муза пісні й А. Малишка. Згадаймо «Пісню про рушник»
Звучить «Пісня про рушник»
вишивка
Ведучий: Д. Павличко. Пориньмо в с. Стопчатів на Прикарпаття .
Ведуча: Дмитру Васильовичу належать слова: «На світі немає нічого солодшого й зіркішого, міцнішого й тендітнішого, святішого й гріховнішого кохання».Це почуття формує в людині доброту, і мертвенність, виховує ніжність, розвиває розуміння пожадання краси.
Учень: Якби могла прийти до мене цеї миті
Та дівчинка моя, що в сяєві блакиті
Приходила колись, весела, як струмок,
І вся вливалася в ріку моїх думок…
Та вже не прилетить моя любов прозора.
І добре, що нема нікому вороття,
Що на одну любов дано одно життя
Учень:Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся
Щаслива, ніжна наречена...
А ти ішла поперед мене,
Моя струнка, солодка згубо,—
І я помітив, як ти грубо
Топтала колоски пшениці,
Що нахилились до землиці.
Немов траву безплідну, дику
Топтала і не чула крику
Тих колосочків. Без оглядки
Ти йшла собі, а в мене — згадки
Про те, як на чужому полі
Збирав я нишком колосочки
В поділ дитячої сорочки.
О, я хотів тобі сказати,
Що те колоссячко вусате —
То невсипущий труд мозільний,
То молодим калач весільний,
То для дітей пахуча булка,
То хліб, що матінка-гуцулка
З долівки вчила піднімати,
Як батька в руку, цілувати;
Та я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно,
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптала так необережно.
Ведуча: Багато його віршів стали популярними піснями й залишаються такими протягом багатьох десятиліть.
Ведучі по черзі :
«Я стужився, мила, за тобою…»
«Дзвенить у зорях небо чисте»
«Лелеченьки»
«Явір і яворина»
Ведучий: Найбільшу славу поетові – пісняру принесла пісня «Два кольори».
Ведуча: Ця пісня про справді неминущі людські цінності. Як на вишитій сорочці переплітаються червоний і чорний кольори, так і в людських долях поєднуються радість зі смутком, щастя із горем
Пісня:Два кольори»
Сторінка сьома
Ведучий: А зараз помолимось до Всевишнього, попросимо благословення на наш труд. Помолимось за маму і тата, за родину, за мир у домі нашому, за здоров’я і радість.
Ведуча: Помолимось за Україну.
(Усі учні встають)
Учень читає урочисто на пам'ять або з аркуша, усі повторюють подумки:
Боже великий, Боже всесильний!
Ми, діти твої, схиляємо в покорі свої голови,вислухай нашу щиру молитву, прийми благання наших сердець!
Прости провини наші та провини батьків, дідів і прадідів наших! Змилосердися , Господи, над нашими родинами, щоб були вони щасливими і здоровими.
Благослови, Боже, наше навчання, щоб зросли ми добрими і мудрими – батькам на радість, Україні на користь, щоб у трудах щоденних збагачували і звеличували свій рід і народ!
Дякуємо тобі за щастя учитися в рідній школі! Зміцни наш дух, даруй силу, терпіння, наполегливість, щоб ми навчилися жити за твоїми святими законами Любові і Милосердя. Дай сили нашим рукам, щоб могли ми добро творити, а злу протистояти.
Молимо тебе, Господи, змилосердись над нашим українським народом! Зітри кривду й неправду, що неволить його, а дай йому, Предобрий, жити вільно на своїй землі, щоб не служив він нікому, тільки тобі, Отцю й Сотворителю, і прославляв тебе в словах і в ділах праведних.
Заступись за нашу багатостраждальну неньку Україну, поможи їй вийти на шляхи благоденства.
Поверни додому наших матерів і батьків, братів і сестер, які блукають чужими краями! Зігрій, Отче, нашу землю теплом своїм і зроси дощами, відверни усякі лиха і нещастя! Прийми, Всевишній, нашу щиру молитву!
помолимось за україну